Багато користувачів систем з жорсткими дисками чули про те, що існує такий процес – дефрагментація, і що він може збільшити продуктивність диска. Розберемося, чи так це, і з якими типами накопичувачів його можна робити.
Будь-накопичувач інформації складається з секторів (найпростіших елементів пам’яті). Коли диск чистий, і на нього ставиться, наприклад, система, то починають заповнюватися сектора з самого початку диска. При установці програм на чистий диск відбувається те ж саме – сектора починають заповнюватися з початку і послідовно. Однак через деякий час ми видаляємо програми, записуємо нові файли і так далі, і в цьому випадку система чинить так: вона знаходить найперший вільний сектор і починає записувати в нього інформацію. Коли сектор заповнився – вона шукає наступний вільний сектор, і так далі, поки файл не буде записаний повністю. У підсумку, через якийсь час, диск починає виглядати якось так (одним кольором позначено один файл):
Чим це погано? Щоб відповісти на це питання розберемося, як влаштований жорсткий диск. Усередині нього є кілька металевих дисків, на які записується інформація, і стільки ж головок, які її зчитують. Якщо файл записаний в послідовно йдуть сектора, то проблем немає – витрачається час лише на одне позиціонування головки – над першим сектором, де записаний файл. Але якщо файл розбитий на кілька секторів, рознесених по всьому диску, то після прочитання першого сектора потрібно підняти головку, розкрутити диск, зупинити його в потрібному місці (там, де починається наступний сектор), вважати інформацію, і повторити це для всіх секторів, де записаний файл. Зрозуміло, все це займає час – а значить система чекає, поки файл не буде прочитаний повністю, а значить чекає відкриття файлу або програми і користувач, що не дуже добре.
Що робить дефрагментація? Вона шукає розрізнені шматки файлів і об’єднує їх разом, в послідовно йдуть сектора, і диск після дефрагментації виглядає якось так:
Тобто після дефрагментації система витрачає на читання файлу істотно менше часу, а значить і користувач чекає відкриття цього файлу або програми теж менше. Але це вірно тільки для жорстких дисків – у них час доступу до кожного сектора по-різному. З SSD ж це не так – там немає механічних частин, не потрібно чекати розкрутки диска і позиціонування головки, тому час доступу до будь-якого сектора практично однаково, а значить дефрагментація не потрібна. Більш того – вона може бути шкідлива, тому що SSD має всередині ще й кілька сотень мегабайт швидкого кеша, і для правильної роботи кеша з пам’яттю є команда TRIM, яка сама керує осередками пам’яті.
Тому дефрагментацію має сенс робити тільки на жорстких дисках – для цього натисніть правою кнопкою миші на потрібному диску> Властивості> Сервіс> Оптимізувати> Оптимізувати (або дефрагментировать, в залежності від системи):
Процес цей досить довгий – до декількох годин. У Windows 8 і вище за замовчуванням «оптимізація» відбувається раз в тиждень, однак це досить часто – проводити дефрагментацію варто раз в два-три тижні, якщо ви користуєтеся ПК активно, і раз на місяць-півтора, а то й дуже активно. У Windows 7 дефрагментація за замовчуванням відбувається в першій годині ночі щосереди, тому її варто робити вручну.